Іршавський міський Центр позашкільної освіти
УЛЮБЛЕНИЙ МЕТОД МАЛИХ КРОКІВ
Майже за сорок років журналістської практики доводилося спілкуватися з багатьма людьми різної долі, життєвого досвіду, світогляду і таке інше. Нехай читач повірить автору на слово, одним із найбільш цікавих, глибоких і мудрих по-своєму особистостей є Анатолій Вайда. Людина, яка любить і живе своєю справою, яка, без перебільшення, творить особистості. І це далебі не високопарні слова. А ще він за офіційним статусом тренер, керівник шахово-шашкового клубу «Вікторія» при Іршавському міському Центрі позашкільної освіти. Всі, хто так або інакше дотичний до цієї сфери, знають, що у ній працюють ентузіасти і високі професіонали своєї справи. Не можу судити на якому місці у переліку життєвих цінностей у них заробітна плата, але точно не на першому. Її розмір бажав би бути далеко більшим. Та сьогодні не про це. Нині про нашого з вами земляка, який упродовж десятиліть робить рідну Іршаву знаменитою навіть не в області чи в Україні, але, без зайвої скромності, у світі. Вихованці і вихованки Анатолія Йосиповича захищають не тільки честь свого спортивного клубу і міста, але й цілої України. І не просто захищають, а й стають чемпіонами та призерами Міжнародних змагань у цьому інтелектуальному виді спорту. Як правило, у журналістиці не прийнято цитувати своїх колег, але наведу висловлене колись побратиму по перу Василеві Шкірі Анатолієм Йосиповичем кілька років тому.
Цю думку майже слово в слово він повторив нещодавно і мені.
- Гра в шашки – це життя в мініатюрі. Діти дістають мікротравми психологічного плану. Щоб грати в шашки, часом потрібно змінювати характерні риси особистості, а деякі слід набувати, Тут ти не стільки проявляєш творчість, а й показуєш потяг до знань. Постійно треба вчитися, вдосконалювати свою професійну майстерність… Так уже склалася його доля, що
першу половину свого життя віддав виробництву – трудився на колись знаменитому і потужному в районі підприємстві заводі «Іршавремверстат». А наставником юних спортсменів став так би мовити з легкої руки тодішнього начальника відділу молоді і спорту Іршавської райдержадміністрації Андрія Данканича. І так незмінно ось уже із 1994-го року. За цей час декілька його вихованців, як уже було згадано, стали чемпіонами, а значить вписали не тільки свої імена у книгу рекордів, але й прізвище свого наставника. Анатолія Йосиповича можна слухати безупинно. Майже кожна їх із вихованцями спортивна звитяга –
це ще й неймовірна потуга у організаційному плані і, що важливо. У фінансовому.
Розповідь про Анатолія Вайду далеко не завершена. Просто, як і у його улюбленому виді спорту, ми цю партію відкладаємо до наступного числа «НЖ». Кожен раз слухаєш Анатолія Вайду із захопленням особливого порядку. Його манера оповіді немов вивірений хід на шаховій дошці. У нашому спілкуванні цей наставник юних спортивних талантів найбільше любить вести мову саме про них. Про їх поїздки на чемпіонати різних рівнів, аж до світових, про ті перепони, які доводиться долати при організації таких турне. Всі ці його новели, як правило, завершуються своєрідними повчальними висновками.
От він згадує про їх першу поїздку за кордон у складі збірної країни. Попередньо не маючи досвіду таких поїздок, понадіявся на організаці головної тренерки команди, яка на його думку мала б забезпечити квитками. Можете уявити стан наставника та його підопічної, коли в столиці за кілька хвилин до відправки потяга їм на пероні повідомляють, що для них квитки не брали. Анатолій Йосипович логічно міркував, що документами на поїздку їх би повинно забезпечити міністерство, а команда їхати разом, купно, в одному вагоні. Пощастило. Квитки вдалося придбати самостійно. З того часу він ніколи не покладається в цьому питанні на інших. Та без подібних сюрпризів не обходиться майже ніколи. Якщо хтось стверджуватиме що шахи і шашки не екстремальний вид спорту, не вірте. Спитайте у Анатолія Йосиповича, як йому із вихованкою довелося майже два десятки кілометрів пройти пішки пустинним шосе у Польщі, поки їх не підібрав випадковий водій і доставив до місця проведення турніру, яке до того ж і не точно було вказане.
Не питав у Анатолія Вайди, як йому вдається віднаходити та плекати такі таланти, які дивують успіхами навіть світову громадськість – це, мабуть, сфера вивчення спортивної науки, а от те, як відповідально він ставиться до долі своїх вихованців, заслуговує на думку багатьох державної відзнаки.
Розпізнати унікальні задатки, леліяти їх упродовж багатьох років, незмінно популяризувати їх і цю мудру гру дано далеко не кожному. До того ж, треба мати неабияке терпіння. У цьо-
му тренер клубу «Вікторія» у чомусь уподібнюється до золотошукача, який абсолютно не нехтує і дрібними крупинками, знаючи, що тільки щонайбільше великий самородок припадає один раз на покоління. А ще Анатолій Йосипович вміє і талановито працює із батьками своїх вихованців. Як правило, вони спільно виробляють тактику і стратегію вибору змагань найбільш талановитих, їх психо-
логічної підтримки. Одним із таких проявів він вважає широку популяризацію успіхів юних підопічних. В цьому сенсі редакція певним чином дотична до даного процесу, адже практично про кожен серйозний успіх юних шашкістів ми публікуємо
матеріали авторства Анатолія Вайди. Сподіваємо-
ся і на подальшу нашу співпрацю в цьому плані. Світлина Анатолія Вайди, розміщена в попередньому випуску «Нового життя», зроблена на його робочому місці. На ній уважний читач запримітить чисельні спортивні кубки та інші нагоро-
ди, але фото вмістило далеко не всі їх.
Анатолію Йосиповичу справді є чим заслужено гордитися.
Кількість українських, європейських та світових відзнак безумовно підтверджує ефективність методу підготовки спортсменів, який сповідує цей, без перебільшення, геніальний тренер. Адже, перефразовуючи приказку професіоналів,
один успіх – це випадок; два – тенденція; три і більше - це вже система, можна впевнено говорити про власну систему Вайди підготовки і виховання спортсменів і чемпіонів вищого класу.
Маючи за плечима сімдесят років, майже половину з яких присвятив вихованню юних і молодих спортсменів, імена яких відомі на континенті, від Анатолія Йосиповича важко почути навіть нотки гордості, коли веде мову про успіхи підопічних на
тому, або іншому чемпіонаті. Так і при зустрічі напередодні ювілею, більше часу акцентував робочих моментах успіхів Володимира Погоріляка місяць тому у Таллінні, Катерини Мойсей на ЧС – у Анталії. А також намічену відповідальну поїздку або в кінці жовтня, або на початку листопада.
Навіть його інформаційні повідомлення на сторінках районки, в соцмережі здебільшого передають робочі моменти успіхів юних талантів, аніж про самі успіхи які мають таки для нас із вами сенсаційний характер.
Михайло ІСАК
УЛЮБЛЕНИЙ МЕТОД МАЛИХ КРОКІВ
Майже за сорок років журналістської практики доводилося спілкуватися з багатьма людьми різної долі, життєвого досвіду, світогляду і таке інше. Нехай читач повірить автору на слово, одним із найбільш цікавих, глибоких і мудрих по-своєму особистостей є Анатолій Вайда. Людина, яка любить і живе своєю справою, яка, без перебільшення, творить особистості. І це далебі не високопарні слова. А ще він за офіційним статусом тренер, керівник шахово-шашкового клубу «Вікторія» при Іршавському міському Центрі позашкільної освіти. Всі, хто так або інакше дотичний до цієї сфери, знають, що у ній працюють ентузіасти і високі професіонали своєї справи. Не можу судити на якому місці у переліку життєвих цінностей у них заробітна плата, але точно не на першому. Її розмір бажав би бути далеко більшим. Та сьогодні не про це. Нині про нашого з вами земляка, який упродовж десятиліть робить рідну Іршаву знаменитою навіть не в області чи в Україні, але, без зайвої скромності, у світі. Вихованці і вихованки Анатолія Йосиповича захищають не тільки честь свого спортивного клубу і міста, але й цілої України. І не просто захищають, а й стають чемпіонами та призерами Міжнародних змагань у цьому інтелектуальному виді спорту. Як правило, у журналістиці не прийнято цитувати своїх колег, але наведу висловлене колись побратиму по перу Василеві Шкірі Анатолієм Йосиповичем кілька років тому.
Цю думку майже слово в слово він повторив нещодавно і мені.
- Гра в шашки – це життя в мініатюрі. Діти дістають мікротравми психологічного плану. Щоб грати в шашки, часом потрібно змінювати характерні риси особистості, а деякі слід набувати, Тут ти не стільки проявляєш творчість, а й показуєш потяг до знань. Постійно треба вчитися, вдосконалювати свою професійну майстерність… Так уже склалася його доля, що
першу половину свого життя віддав виробництву – трудився на колись знаменитому і потужному в районі підприємстві заводі «Іршавремверстат». А наставником юних спортсменів став так би мовити з легкої руки тодішнього начальника відділу молоді і спорту Іршавської райдержадміністрації Андрія Данканича. І так незмінно ось уже із 1994-го року. За цей час декілька його вихованців, як уже було згадано, стали чемпіонами, а значить вписали не тільки свої імена у книгу рекордів, але й прізвище свого наставника. Анатолія Йосиповича можна слухати безупинно. Майже кожна їх із вихованцями спортивна звитяга –
це ще й неймовірна потуга у організаційному плані і, що важливо. У фінансовому.
Розповідь про Анатолія Вайду далеко не завершена. Просто, як і у його улюбленому виді спорту, ми цю партію відкладаємо до наступного числа «НЖ». Кожен раз слухаєш Анатолія Вайду із захопленням особливого порядку. Його манера оповіді немов вивірений хід на шаховій дошці. У нашому спілкуванні цей наставник юних спортивних талантів найбільше любить вести мову саме про них. Про їх поїздки на чемпіонати різних рівнів, аж до світових, про ті перепони, які доводиться долати при організації таких турне. Всі ці його новели, як правило, завершуються своєрідними повчальними висновками.
От він згадує про їх першу поїздку за кордон у складі збірної країни. Попередньо не маючи досвіду таких поїздок, понадіявся на організаці головної тренерки команди, яка на його думку мала б забезпечити квитками. Можете уявити стан наставника та його підопічної, коли в столиці за кілька хвилин до відправки потяга їм на пероні повідомляють, що для них квитки не брали. Анатолій Йосипович логічно міркував, що документами на поїздку їх би повинно забезпечити міністерство, а команда їхати разом, купно, в одному вагоні. Пощастило. Квитки вдалося придбати самостійно. З того часу він ніколи не покладається в цьому питанні на інших. Та без подібних сюрпризів не обходиться майже ніколи. Якщо хтось стверджуватиме що шахи і шашки не екстремальний вид спорту, не вірте. Спитайте у Анатолія Йосиповича, як йому із вихованкою довелося майже два десятки кілометрів пройти пішки пустинним шосе у Польщі, поки їх не підібрав випадковий водій і доставив до місця проведення турніру, яке до того ж і не точно було вказане.
Не питав у Анатолія Вайди, як йому вдається віднаходити та плекати такі таланти, які дивують успіхами навіть світову громадськість – це, мабуть, сфера вивчення спортивної науки, а от те, як відповідально він ставиться до долі своїх вихованців, заслуговує на думку багатьох державної відзнаки.
Розпізнати унікальні задатки, леліяти їх упродовж багатьох років, незмінно популяризувати їх і цю мудру гру дано далеко не кожному. До того ж, треба мати неабияке терпіння. У цьо-
му тренер клубу «Вікторія» у чомусь уподібнюється до золотошукача, який абсолютно не нехтує і дрібними крупинками, знаючи, що тільки щонайбільше великий самородок припадає один раз на покоління. А ще Анатолій Йосипович вміє і талановито працює із батьками своїх вихованців. Як правило, вони спільно виробляють тактику і стратегію вибору змагань найбільш талановитих, їх психо-
логічної підтримки. Одним із таких проявів він вважає широку популяризацію успіхів юних підопічних. В цьому сенсі редакція певним чином дотична до даного процесу, адже практично про кожен серйозний успіх юних шашкістів ми публікуємо
матеріали авторства Анатолія Вайди. Сподіваємо-
ся і на подальшу нашу співпрацю в цьому плані. Світлина Анатолія Вайди, розміщена в попередньому випуску «Нового життя», зроблена на його робочому місці. На ній уважний читач запримітить чисельні спортивні кубки та інші нагоро-
ди, але фото вмістило далеко не всі їх.
Анатолію Йосиповичу справді є чим заслужено гордитися.
Кількість українських, європейських та світових відзнак безумовно підтверджує ефективність методу підготовки спортсменів, який сповідує цей, без перебільшення, геніальний тренер. Адже, перефразовуючи приказку професіоналів,
один успіх – це випадок; два – тенденція; три і більше - це вже система, можна впевнено говорити про власну систему Вайди підготовки і виховання спортсменів і чемпіонів вищого класу.
Маючи за плечима сімдесят років, майже половину з яких присвятив вихованню юних і молодих спортсменів, імена яких відомі на континенті, від Анатолія Йосиповича важко почути навіть нотки гордості, коли веде мову про успіхи підопічних на
тому, або іншому чемпіонаті. Так і при зустрічі напередодні ювілею, більше часу акцентував робочих моментах успіхів Володимира Погоріляка місяць тому у Таллінні, Катерини Мойсей на ЧС – у Анталії. А також намічену відповідальну поїздку або в кінці жовтня, або на початку листопада.
Навіть його інформаційні повідомлення на сторінках районки, в соцмережі здебільшого передають робочі моменти успіхів юних талантів, аніж про самі успіхи які мають таки для нас із вами сенсаційний характер.
Михайло ІСАК
